Для Леночки

 

я маю в пам*яті

уламки ісландії

трохи тамтешньої весни і криків

які мають музику

і в ноти складаються

витікають з ніздрі до рота

і збираються

летіти з птахами у вирій

бо я вірю

 

я маю квіти

до снігу звиклі

які терпіти не можуть проміння

зайвих очей

захованих в натовпі -

тлі із облич тварино-людей

годі вже вам

про те що кажете й гадки не маєте

а я знаю

 

я маю мрію

в траві по коліно

заховану серед духмяних ікон та пісень

говори тихіше

бо як почує - злетить

тоді бігать ловити її мов причинну

зачиняти на мить

випускати і знов зачиняти марно

я як марю

 

я маю світло

і власне тіло

я здатна страждати і їхати з глузду

я вірю я знаю

я марю як дихаю

під вечір я бавлюсь з клубками

книжкових думок

під шумок електрогітари які роздивилась

я народилась

 

1998

 

************

 

Дождь стучится в листья, в реки

Ветер воет

Отдаленный чей-то профиль

Может, он тебе покажет

Он судьбу твою расскажет

И мою.

Слушай

 

Ветер сбрасывает листья

И высушивает реки

Не давай засохнуть сердцу

Не давай слезам засохнуть

Только все твои вопросы я оставлю

Без ответа

Верь мне

 

Может дважды, может трижды

Мы увидимся. Однажды

Различишь забытый профиль.

Мир подменят незаметно.

Листья, сорванные ветром

Возвратятся

Помни.

 

1998

 

Байдужа

 

я давно не ходила по цій дорозі

байдужі ноги ті - які ходити не в змозі

байдужі люди, які говорити не в змозі

байдужі люди, що слухать не в змозі

милосердні, що плакать не вміють, все їм прощають

тож я в дорозі

 

я знаю це небо кольору сірого молока

я знаю мозоль, який находила нога

моєї бабусі, байдужа нога, яка вже ходити не в змозі

стара бо нога

а я ще в дорозі

 

я знаю цей ганок байдужого дому

байдужого, бо його давно вже нема

лиш ганок самотньо лишився мені при дорозі

він вигнав людей, що у домі жили

байдужий бо ганок, я хочу піти

та байдужа - не в змозі

 

Кава

 

три години ночі

порожня зала

вистава скінчилась

в руках - кава

я хочу додому

квиток на підлозі

та тільки адресу

згадати не в змозі

хоч в змозі піднятись

і силу ще маю

щоб взяти й понести

цю каву до раю

я напою

тою кавою браму

і крісло в якому

дивилась виставу

залишу акторам

собакам машинам

стовпам з ліхтарями

і вірним дружинам

залишу дощу

трохи кави на донці

я знаю - він потім

віддасть її сонцю

а сонце віддасть

ту каву могилам

і квітам які

там для чогось садили

я маю адресу

і їду додому

в руках замість кави

затиснула втому

в руках замість раю

пакетик від кави

вистава скінчилась

мені було мало

та швидко забулось

як я набувала

обличчя людей

яких тіки згадала

на могилі - квіти

я вдома

в очах кава

в руках втома